Я жила в селі Воскресенка Пологівського району Запорізької області. Маю чоловіка і двох дітей. До війни все було добре. Ми з чоловіком працювали.

У березні в село зайшли окупанти. Поставили блокпости. Розгромили й пограбували супермаркети та магазини. Добре, що вдома були крупи, макарони, борошно, цукор.

Два тижні жили без світла і зв’язку. Підключалися до акумуляторів, щоб повечеряти при світлі, а здебільшого користувалися свічками. Пізніше електроенергія з’явилася, а інтернет, навпаки, зник.

Я з чоловіком і дітьми виїхала у квітні, а мама – у серпні. Тато і сестра залишилися вдома. Вони наглядають за будинками. Ми зв’язуємося з ними раз на два-три дні.

Ми їхали на власному автомобілі. Оскільки були з дітьми, окупанти не проводили ретельного огляду – лише переглянули документи й заглянули в багажник. Зараз із Воскресенки можна виїхати лише через Крим та Європу.

Ми деякий час пожили в кумів, а потім орендували квартиру.  До війни я працювала у стоматології. Зараз не маю роботи. Займаюся вихованням меншої доньки, бо дитячі садки не працюють. Старша донька навчається онлайн.

У нашому будинку живуть окупанти, хоча тато навідується туди щодня. Ми віримо, що Воскресенку скоро визволять від росіян, – і ми повернемося додому.