Мені 36 років. Маю чоловіка і п’ятьох дітей. Ми мешкали в селі Новоукраїнка Запорізької області. Про початок війни я дізналася від подруги. Вона радила виїжджати, але ми сподівалися, що окупанти не дійдуть до нас. Однак 26 лютого через наше село пройшли колони їхньої техніки. А наступного дня Новоукраїнка була окупована. 

Російські військові розмістилися у школі. Забрали ноутбуки. Згодом у школі та у Будинку культури складали своїх загиблих. Окупанти пограбували магазини. 

Мої діти півтора місяці їли дерть. У сусідньому селищі можна було купити деякі продукти, але вони коштували дуже дорого. У нашому селі був підприємець, що розводив корів і баранів. Загарбники забрали усіх його тварин. 

У квітні окупанти прийшли до нас додому й сказали, щоб за добу ми з’їхали. Нам довелося за безцінь продати деякі речі, аби назбирати грошей на бензин. Ми взяли з собою лише документи й одяг. Було багато російських блокпостів. Окупанти роздягали дітей, обшукували машину. Коли ми добралися до неокупованої території, діти плакали. З нами виїхала моя тітка з дитиною. Зараз ми мешкаємо в Запоріжжі. Нещодавно в місто прилетіло чотири ракети. 

Ми залишили господарство. Нещодавно дізналися, що росіяни забрали його. Сподіваюся, що війна скоро скінчиться. Хочемо повернутися додому.