Окупанти у Снігурівці наробили багато біди, знущались над місцевим населенням. Люди так довго чекали на визволення, що не одразу повірили, що вони вільні

Я 20 числа приїхала з Прибалтики, а 24-го почалася війна. Потім орки зайшли до нас у село. Танки, БТРи – уся їхня техніка стояла в нас. Міст замінували. Росіяни ходили по селу, стріляли. Стали ходити по хатах. Забирали все, що можна було, і знущалися над людьми. 

Прийшли до мене у квартиру, повибивали двері, вікна обстріляли. Просто жах. Дагестанці приходили до нас додому, перевіряли паспорти. Коли наставала ніч, це був жах. Орки понапиваються – і лізуть до наших дівчат.

У хату залазили та забирали все, що хотіли. Машини відбирали, акумулятори знімали. Ночами приходили, машини забирали, казали: «Не даси машину - заберемо дочку твою». 

Онуки мої виїхали. Син теж.

У нас газу не стало. У мене вдома своя свердловина. Світла не було, то я поїхала в Херсон, купила генератор і добувала воду. До мене люди приходили її набирати й мобілки заряджати. Потім дзвонили. Я боялася, звичайно, але людей пускала через город і через двір.

Я їздила в Херсон по продукти. Росіяни нас пропускали туди. Як поверталися з Херсона, то в нас сумки перевіряли. Мене хотіли висадити з машини. Це нелюди, які знущалися над нами. Через село наше їздили вантажівки, возили снаряди. Ми вже говорили: «Давайте будемо робити коктейлі Молотова і їх підривати». Нам росіяни сказали: «Якщо ви щось нам зробите, ми ваше село зітремо з лиця землі». 

Вони прийшли до нашого клубу, а там висів український прапор. То вони його зірвали й підпалили. Я підійшла і кажу: «Ти його туди вішав? – Ні. – А навіщо зриваєш? – Бо це вже Росія. – Ніколи її тут не буде!»

А потім прийшли наші солдати – красиві, найкращі.

Росіяни втікали, такий гуркіт стояв! А ми ж не знали, що робиться. Вони їхали в автобусі без вікон, без дверей. Ми такі раді були, коли вони виїхали! А вранці я виходжу на вулицю, і сусід мені каже, що в Новокондакові вже наша армія стоїть. Я думала, що він мене обманює. А тоді побачила, що їде техніка з нашими солдатами. Я вийшла на дорогу. Був туман. І коли наблизилися до мого двору, я на коліна впала, а потім солдатів цілувала, кричала від радощів. 

Хлопці наші найкращі! На жаль, ми їх втрачаємо на цій безглуздій війні… Недавно ховали сина мого племінника, він у Бахмуті загинув.

Наша рідна Україна – найкраща та квітуча. І наш президент найкращий. Він нікуди не втік, він із нашими воїнами, в Україні. Слава Україні й слава ЗСУ!  Завдяки їм ми переможемо.