Всю окупацію пенсіонер з Миколаївщини залишався вдома – охороняв своє майно від мародерів. Розлючені ДНРівці мало не прострілили йому ногу. А відступаючи, руйнували все, що бачили

Я вийшов о четвертій ранку, почув якусь канонаду зі сходу. Дивлюся, а там - заграва. Пішов розбудив жінку, кажу: «Щось не так». Вдень було ще не так, а вночі - дуже страшно. У нас в селищі два будинки постраждали: гатили з усіх сторін, все над нами літало. 

Вісім місяців в окупації були, шість місяців без світла. Я купив генератор, підключав свердловину і качав воду собі. У кого були басейни, тим взагалі добре. У нас колись була хороша криниця, то її закидали, а потім почистили. Але вода була не така, як раніше, там брали для худоби. Криниця була занедбана. Мені вже 46 років, і я її такою пам’ятаю. А бабуся покійна ходила туди з коромислом по воду. Сільський трактор возив нам воду -  ми давали трактористу по літру бензину, і він  завозив нам по два куби води.

Ми спочатку в Херсон їздили. Нас пропускали за продуктами, і ще ми знімали там гроші під 10%. А потім окупанти перестали нас випускати і інтернет нам обрубали. Забороняли нам гривню - казали, щоб переходили на російські рублі. 

Окупанти знайшли в АТОвця прапор розписаний - то вони його прямо у дворі спалили. Це ДНРівці: вони були нехороші люди. 

Коли відходили, підірвали два мости. ЗСУ зайшли до нас 10 листопада. А рашисти перед цим забирали у всіх машини. Вони після себе все підривали, руйнували. У нас зараз стільки машин згорілих стоїть! Мости вже відбудували, вже навіть їх три. 

Дружина з донькою виїхала через Василівку в серпні місяці, були півроку в Миколаєві. В перший під'їзд в домі, де вони жили, прилетіло, а вони жили в другому. Якби попало в другий під'їзд, я думаю, їх би вже не було.

Мені пропонували виїхати. Знайомий мій виїжджав через Василівку - там був понтонний міст. Через Дніпро потрібно було переправитися, то вони в Херсоні стояли добу, щоб їх переправили. Я сказав, що буду вдома і нікуди не поїду, бо рашисти лазили по хатах. Я був один, коли вони до мене зайшли. Може, не треба було так геройствувати, бо люди з автоматами, може, я десь був не правий.

Рашики ходили перевіряли документи. Мені хотіли прострілити ногу. Заїхали ДНР, я їм почав розказувати, що Крим наш. 

Вони в перший день нічого, походили, а на другий день почали виламувати до мене двері, залізли в погреб, набрали варення, хотіли гроші якісь знайти. 

Вони у нас п’ять разів перевіряли документи, ганялися, щоб не дзвонили, телефони забирали.

Росіяни стільки принесли горя, що їм ніхто нічого дарувати не буде. Скільки всього зруйновано, скільки загинуло дітей! Так що я вважаю, треба тільки відстояти кордони 1991 року, і ще можна на території РФ повоювати, щоб більше не лізли в іншу державу. 

Майбутнє своє бачу мирним і щасливим. Хочу ще побачити онуків, бо зять в Нацгвардії воює, донька також військова, в неї інша спеціальність. Я пенсіонер. Вірю, що все буде Україна. Я ще не такий старий, можна десь працювати.