Мені 33 роки. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в селі Новоукраїнка Запорізької області. Про початок війни дізналися з новин.

Другого березня зникло світло. Ми виїхали через два тижні, і до того часу воно так і не з’явилося. Газу також не було. Ми готували їсти на вогнищі.

Коли селище потрапило в окупацію, російські військові пограбували магазини й аптеки. Почалися погрози і залякування. Вони відбирали майно місцевих жителів. Забрали сільськогосподарську техніку у фермерів. 

А зараз схиляють фермерів до співпраці. Хочуть мати вісімдесят відсотків урожаю. Окупанти палять поля тих, хто не погоджується на такі умови. 

Ми виїхали в середині березня, бо ширились чутки, ніби російські військові будуть ґвалтувати дітей. Перетнули вісім ворожих блокпостів. На них окупанти ретельно перевіряли наші речі. Зараз ми мешкаємо в Запоріжжі. Я влаштувалася на роботу. Чоловік - теж.

Мріємо повернутися додому. Сподіваємося, що наш будинок вціліє. Мама чоловіка жила в Красному Лимані. Її будинок знищений вщент.