Тетяна жила в окупації близько дев’яти місяців. Без світла і без зв’язку

Я працювала у садочку. А зараз у зв’язку з війною в мене роботи немає. Я з села Афанасіївка, Миколавської області.

24 лютого мене про війну сповістила сестра – зателефонувала з Херсону. Я не повірила, але страшну новину підтвердили по телевізору – на нас напали. Потім почалися обстріли, нас окупували. Ми нікуди не виїжджали, під окупацією пробули дев’ять місяців.

В нас вода своя, хліб люди привозили спочатку з Баштанки, а потім з Херсону. З ліками було дуже тяжко. В мене, на щастя, був запас, то мені на пів року вистачило. А людям на кородні не дозволяли навіть ліки забрати. Вже потім до Херсону почали випускати, то там вже купавали хоч якісь ліки.

Половина жителів села виїхала – дітей рятували. Залишилися люди пенсійного віку.

Мене шокувало, що прийшли чужі люди і поводились тут, як господарі. Вони казали, що дружні до нас, але дружні люди не будуть обстрілювати та тримати в заручниках людей. Дякую ЗСУ, що ми тепер у рідній Україні.

Світла в нас не було. Під вересень окупанти нам почали вмикати світло, але з перебоями. Люди заряджали телефони за допомогою генераторів та ходили на пагорб, щоб спіймати зв’язок. Часом, під обстрілами, але що робити – це була єдина можливість зв’язатись з рідними. Зараз все відновили: і зв’язок і світло.

Скільки вони нам горя наробили! Ну, нічого – переживемо, аби лише війна скінчилась.