Наталія – староста села Гаврилівка. Їй довелось виїхати, адже росіяни погрожували розправою представникам влади після окупації. 

Мене війна застала вдома, у селі. Я працювала старостою і продовжую виконувати цю роботу, хоча наразі не проживаю там через постійні обстріли. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з родиною всі були вдома. Я залишалася на робочому місці в селі Гаврилівка. Уже 10 березня до нас почали заїжджати російські війська. Я перебувала там до 22 квітня 2022 року, а потім вирішила виїхати разом із дітьми, чоловіком і мамою, бо залишатися було небезпечно: окупанти шукали керівників та старших у селі, проводили допити й намагалися змусити співпрацювати з ними.

Виїхати було дуже складно. Через Нововоронцовку ми не могли їхати – усі села там уже були окуповані. Спроба виїхати польовою дорогою закінчилася засідкою: окупанти нас поставили на коліна, перевіряли документи, проте відпустили. Лише 22 квітня ми змогли виїхати через Давидів Брід і Великоолександрівську трасу.

15 квітня під час завезення гуманітарної допомоги росіяни застрелили 14-річного хлопчика. Це сталося просто під час робочого дня, коли люди стояли у черзі за хлібом. 

Після цього окупанти роздавали в селі свою гуманітарку, призначили старосту, який співпрацював із ними, і почали видавати російські рублі, продукти та тушонку.

Після деокупації я одразу відвідала село. Офіційно його звільнили 4 жовтня 2022 року, а я вже 7 числа була на місці. Щомісяця відвідую село і продовжую працювати старостою. Відновлення йде складно: немає світла, постійні обстріли, інтенсивні атаки дронами, пошкоджуються вишки мобільного зв’язку. 

Коли може закінчитися війна, сказати важко. Хочеться, щоб скоріше настав мир і люди змогли повернутися додому. Інфраструктура майже повністю зруйнована: школа, дитсадок, будинок культури, амбулаторія, ПТУ. 

Поля заміновані, водопостачання проблемне через підрив Каховської ГЕС. 

Проте нам пощастило: у селі залишилася законсервована свердловина, і ми користуємося нею. Волонтери також доставляють питну воду.

Я думала, що поїду з дому на пару тижнів чи місяць-два, але все затягнулося на понад два роки. Сподіваюсь, що все буде добре і Україна залишиться нашою рідною землею.