Перший день війни запам’ятався мені жахливим – було дуже страшно. З міста виїжджала евакуаційним потягом із Краматорська. З родиною просто зібрали валізи і поїхали.

Коли приїхала до Слов’янська у 2022 році, зіткнулася з гуманітарними труднощами: майже нічого не працювало, були проблеми з продуктами та водою. 

Найбільше шокують постійні вибухи, які й досі тримають нас у тонусі.

Я живу у постійному стресі. Найбільше хвилююся за дитину: мій син дуже переживає і боїться. Допомоги від інших людей ми майже не отримували – справляємося самі, своєю сім’єю.

Моя головна мрія, щоб наше місто залишилося у вільній Україні, щоб ми могли спокійно жити на своїй землі.