Мені 47 років. У мене є дружина, син і донька. Ми жили в селі Новозлатопіль Запорізької області. Зараз мешкаємо в Запоріжжі. 

24 лютого, о п’ятій ранку, зателефонував син і сказав, що почався обстріл Запоріжжя. Він був там на навчанні. Другого березня в нашому селі зникло світло. Вода була з перебоями. У село не завозили продукти. Четвертого березня прийшли окупанти. 

Спочатку ми збирали сніг і дощову воду. Згодом з чоловіками налагодили подачу води з водонапірної вежі й розвозили по селу туди, куди вона не доходила. Також підключали генератор і качали воду зі свердловини та роздавали її людям. Робили це в перервах між обстрілами. 

Зранку 26 березня обстріли значно посилилися, і ми не могли нікуди ходити. Перейшли у центральне бомбосховище – комору колишнього колгоспу. Пізніше, того ж дня, відбулася евакуація. Виїхала колона з близько тридцяти автомобілів. Я відправив свою сім’ю, а сам поїхав трішки пізніше. Зустрівся з рідними у Запоріжжі тридцятого березня. У селі залишилося 27 жителів, серед яких – мій брат. Їм привозять воду і харчі. Спочатку брат не хотів виїжджати, а тепер бажання є, але окупанти не випускають. 

Вперше я був шокований четвертого березня, коли через наше село пройшли три величезні колони окупантів. Вони грабували магазини, шукали наших військових, стріляли в собак. 

З 26 березня росіяни стали ходити по домівках, робити зачистку. Якщо ніхто не відгукувався – кидали гранату. Так вбили одну бабусю. Сусідку контузило: снаряд прилетів прямо до неї в будинок. Через два дні вона померла.. Загиблих хоронили в садках.

Якось у Новопілля зайшли наші солдати. Окупанти підбили їхній бронетранспортер. Один військовий згорів заживо. Іншому відірвало ногу. Ми витягли його і надали йому допомогу. Ще в одного око постраждало. Медики сховали його в багажник і вивезли. А ще одному дали цивільний одяг. Він перевдягнувся і вибрався власними силами. Коли ми виїжджали, то бачили наших загиблих військових. Росіяни не давали забрати їх і поховати. 

Я думаю, що війна закінчиться тоді, коли в росії зміниться влада. Поки що намагаюся знайти роботу. Коли з’явиться можливість, повернемося в село. Хочеться гарного майбутнього. Хочеться, щоб діти зростали в мирі.