Рижов Олександр, 9-А клас, Запорізький академічний ліцей №46, м. Запоріжжя

Вчитель, що надихнув на написання есе — Дімітров Андрій Павлович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Уже незабаром 1000 днів війни, але кожен день я згадую, як вчорашній. Перший день видався для мене та нашої області дуже складним. Із самого ранку російські окупанти почали завдавати ракетних ударів по Запоріжжю. Прокинувся я від того, що мене розбудила мама, вона мені сказала: “Синку, почалася війна”. Я до останнього не міг повірити, що Росія напала на нас.

Перші 3 місяці видалися справжнім випробуванням, сповненим невідомості та страху.

Ми переїхали в наш заміський дім. Ці три місяці я навіть не міг користуватися інтернетом, адже зв'язок ледве працював. Було дуже холодно, і дрова дуже швидко закінчувалися, а треба було підтримувати тепло в будинку. Ми з татом пішли у лісосмугу шукати деревину. День у день ми ходили та запасалися дровами, бо не знали, що чекає на нас попереду.

Згодом ми переїхали жити у нашу квартиру в місті. Я дуже хотів, щоб на мій День народження — 22 червня — оголосили про перемогу.

Перший рік пройшов бентежно — усі жили в страху. Багато друзів і знайомих нашої сім’ї пішли воювати на фронт. Багато героїв полягло, щоб визволити території та допомогти людям дістатися у безпечні місця. Не передати мою радість, коли визволили Харків — 12 вересня 2022 року. Я дуже сподівався, що і нашу область звільнять, але цього не відбулося.

Проте, я вірю, що потрібен лише час — наші воїни відвоюють кожен дюйм української землі. Я вірю, що ЗСУ вийдуть на кордон 1991-го року.

Другий рік війни пройшов не дуже погано для моєї сім’ї, але обстріли помітно збільшилися. Багато багатоповерхівок були зруйновані ракетними ударами по місту. Окупанти б’ють по цивільному населенню — навмисно! Росія відібрала сотні дитячих життів, порушила багато законів війни. Україна ніколи цього не пробачить.

І вже йде третій рік вторгнення. Росія так і тероризує цивільне населення Запоріжжя.

Із кожним роком не стає легше. Наразі будується низка підземних шкіл, щоб ми могли навчатися очно. Останні місяці Запоріжжя почали обстрілювати авіабомбами та ракетами, руйнуючи моє місто. Не дивлячись на це, я навчаюсь та спілкуюсь з друзями, бо вірю у те, що Україна переможе!

Я дякую всім бійцям ЗСУ за те, що боронять нашу країну. Кожного разу, коли я буваю в центрі міста, мене незмінно тягне поглядом до пам'ятників загиблих героїв біля мерії. Серце завжди стискається від болю.

Слава Україні й усім нашим героям!