Дзеркалій Валентина Михайлівна, вчителька Бутенківського ліцею імені Ю.П. Дольд-Михайлика Білицької селищної ради

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. Жахлива реальність. Переведене життя на до і після… Переведене навчання.

Я працюю вчителем в одному із закладів Полтавського регіону майже п’ятнадцять років. Робота з дітьми приносить мені величезну насолоду, адже вони є продовженням нашого славного роду — українців.

24 лютого 2022 року повністю змінило моє життя на біль, який «закарбувався каменем» у мою душу.

У нашому ліцеї багато здобувачів освіти, які прибули з інших регіонів України, бо були змушені залишити свої домівки, тікаючи від «кровавих пазурів» агресора, щоб лише залишитися живими.

Ці діти зазнали багато горя. Ми з колегами постійно намагаємося знаходити індивідуальні підходи до кожного з них, щоб вони мали можливість відчувати турботу і піклування.

Наслідки неоголошеної війни, яка не проходить осторонь кожного українця, залишає жахливі «відбитки» на долях людей. Життєві трагедії українців різні: хтось за цей час втратив житло, а дехто — цілу родину.

Історія одного хлопчика, з початкової школи, родина якого переїхала з Лиману Донецької області, вражає. Він після страшних поневірянь втратив голос. 

Лише влітку 2024 року, завдяки зусиллям багатьох фахівців, знову почав говорити.

Дівчинка - випускниця, з окупованої території, яка навчається у нашому ліцеї на відмінно, весь цей час, всупереч жахливим обставинам, продовжує здобувати освіту в україномовному закладі.

Сумно і тяжко дивитись у вічі дітям, які взагалі втратили у цьому «пеклі» своїх батьків.

Багато втрат мають і освітяни. Хочеться написати про колегу, який з 2022 року став на захист країни, а з вересня 2024 — вважається зниклим безвісти. А скільки їх по всій Україні?!

Український народ — це люди, які ніколи не корилися загарбникам, а завжди виступали й боролися за незалежність своєї Батьківщини. Як сказав відомий Тарас Шевченко:

«Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!»

А війна триває… Продовжуються обстріли регіонів України, знищуються цілі міста, села, стратегічні об’єкти, гинуть люди. Ворог використовує заборонену зброю: ракети, фосфорні бомби, касетні боєприпаси… Він здійснює цинічний злочин проти України.

Ця масштабна агресія уже призвела до значних людських втрат, руйнувань інфраструктури. 

Російські окупаційні сили свідомо наражають людство на катастрофу, захопленням Чорнобильської та Запорізької атомних електростанцій. Забруднення довкілля, загибель тварин та знищення лісів є свідченням глобальних змін, що можуть викликати страшні катаклізми,

і все це призведе до страшних наслідків.

Ситуація у нашій країні залишається дуже складною і непередбачуваною. Захисники, які кожного дня знаходяться на варті країни, заслуговують на повагу та підтримку населення, адже здебільшого ризикують власним життям, щоб зупинити просування ворога по території нашої держави. ЗСУ чинять запеклий опір російському агресору, демонструючи світу приклад незламності, мужності та стійкості. Дуже прикро, що країни не реагують на цей страшний геноцид…

Як говорить Ліна Костенко:

« Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра — ви».

Впевнено можна сказати, що справжніми Героями України є артилеристи, мінометники, танкісти, льотчики та інші. Одними з них є родина «володарів неба» — українських льотчиків. Саме вони стоять на захисті неба у цей складний час. Я вважаю, що інформацію про подвиги цих людей обов’язково повинні записати на сторінках сучасної літератури.

1000 днів війни. Знову і знову сигнал повітряної тривоги… Знову укриття і довгі очікування «відбою». Похмурі обличчя дітей. Постійні стратегії подолання стресу... Але, не дивлячись на страшні випробування, ми намагаємося триматися гідно і згуртовано.

Наш ліцей, з початку повномасштабного вторгнення, займається волонтерською діяльністю. Я вважаю, що кожному громадянину України потрібно зробити вагомий внесок, щоб якнайшвидше прийшла довгоочікувана Перемога.

Як пише у своїй поезії Ліна Костенко:

«А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт…»

Я впевнена, що на нас, українців, чекає Шлях до Перемоги, адже поєднання мрії та віри у краще майбуття, а також створення гармонії у суспільстві, є запорукою світлого майбутнього.

Як сказав Олександр Довженко:

«Ми б’ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, — за Батьківщину».

Слава Україні!