В перший день війни я прокинулася від того, що щось бахнуло. І потім ми зрозуміли, що це війна. А далі була паніка.

У нас дім був розташований біля будівлі СБУ, а туди відбувся один із перших прильотів. Це було дуже страшно, і я дуже боялася, щоб не почалося те саме, що в Маріуполі. Нам пощастило: ми виїхали швидко.

Приємно мене вразили люди в Дніпрі. Це дуже гарні люди, які нам співчувають. Завдяки їм у мене є житло і робота. Усі одне одного підтримують.

Ми просто виїхали в Дніпро, а люди підказали, де тут є житло, і ми тут зупинилися.

Сім’ю наче розібрало на запчастини. Одні в одному місці, інші – в іншому. Спілкуємося по телефону, по вайберу.

Я думаю, наступної весни війна скінчиться. Хотілося б раніше, але я не впевнена. Мрію, як повернуся додому і буду відбудовувати рідний Краматорськ.