Мені 71 рік. Я з міста Краматорська. У перший день війни в нас було таке, що не приведи Господи! Бахнуло поруч і зруйнувало будівлю, але не нашу, а ту, що поряд стояла. А у нас вікна вилетіли, балкони посипалися. 

Поставок товарів у нас не було, але хліб привозили. Ми в чергах стояли, але сказати, що була нестача продуктів, я не можу. Ми такого не відчули.

Наша евакуація - це було щось страшне. Ми вибиралися дуже тяжко, замість дев’яти годин півтори доби їхали. Були страшенні затори - величезними колонами люди виїжджали. Це було страхіття, як ми їхали.

Звісно, на всю мою сім’ю вплинула війна. Наші хлопці воюють. Я не буду називати нікого, але і діти, і онуки на фронті. Я спати не можу, просинаюся щоночі.

Я вже не бачу майбутнього через все те, що в країні коїться.