Процюк Катерина, учениця Заставнівського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе — Колесник Уляна Василівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Мене звати Катя. Я народилася в Донецькій області в мальовничому місті Дружківка. В масштабі Донецької області це місто вважається невеликим. Населення в ньому приблизно 70 000 мешканців. Моя сім’я жила в затишному районі в багатоповерхівці, вікна нашої квартири виходили прямо на школу, в якій я навчалася. А біля будинку був дитячий майданчик, де минало моє дитинство. З першого класу відвідувала Центр дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ). Мені дуже подобається співати. Я ходила на додаткові заняття з англійської мови.

Але один день зруйнував все моє спокійне життя, перевів його в режим «до і після». Зимового ранку 24 лютого 2022 року мама о шостій годині почула вибух, потім з новин ми дізналися, що почалася повномасштабна війна. Тоді ще я не розуміла, що на нас чекає далі.

Війна — це страшна подія. І поки вона не торкається тебе особисто, неможливо зрозуміти весь жах того, що все змінюється в твоєму житті. Настали страшні події. Міста Донецької області рівняли з землею. В нашому місті було чутно вибухи. І щоб з нами не сталося такого, як з мешканцями Маріуполя, мої батьки вирішили тимчасово виїхати до знайомих в маленьке містечко Чернівецької області.

Коли я почула від батьків, що ми поїдемо з дому, то не повірила. Розгубленість і відчай охопили мою душу.

Невідомість сковувала думки. Я почувала себе так, наче опинилася посеред бурхливої гірської річки. Та вибухи ставали частішими, здавалося, лунали зовсім поруч. Було дуже важко прощатися з друзями, рідною школою, рідним містом…

З Дружківки ми поїхали 17 березня евакуаційним автобусом. Мама намагалася відволікати мене різними розмовами в дорозі, щоб я так сильно не сумувала за домівкою.

В дорозі ми були 18 годин, проїжджали повз маленькі селища та великі міста. За вікном мерехтіли засніжені будинки і дерева, чарівність зими не тішила, як в дитинстві, а лякала безвихіддю. Я майже нічого не їла та не спала всю дорогу, тому що було дуже холодно і страшно.

Перша зупинка була в Дніпропетровській області, у місті П’ятихатки, біля магазину «АТБ». Здавалося, ніби ми потрапили в іншу державу. За місяць війни в Донецькій області закрилися всі супермаркети, а в маленьких приватних магазинах продавали тільки хліб, макарони та пшеничну крупу. Тут ми змогли придбати їжу, та втамувати голод і спрагу, зігрітися.

Пізно вночі евакуаційний автобус довіз нас до маленького села в Хмельницькій області. Там, в сільській школі, на нас чекали місцеві з гарячою їжею та чаєм. Вони були гостинні і дуже нам співчували.

Там я почула розповіді інших переселенців з Донецької області, які ділилися історіями про жахіття війни, і зрозуміла, що мої батьки правильно вчинили, коли заздалегідь виїхали з дому.

Ми спали на матрацах на підлозі в спортзалі цієї школи. Це була ніч жахіть! Мені снилося, як я з батьками розважаюся в парку на атракціонах, переглядаю в кінотеатрі мультфільм, а потім раптом лунає вибух і все горить! За ним ще один, і ще, і ще… Я залишаюся сама…

А вранці за нами приїхав родич, і на машині через декілька годин ми доїхали до міста Заставни. І почалось моє нове життя.

Я довчилась онлайн у шостому класі в своїй школі. А коли батьки зрозуміли, що залишаємося в Заставні на невизначений час, то перевели мене в місцеву школу. Я дуже не хотіла йти до нової школи, боялася, що мене не приймуть такою, якою я є. То були даремні хвилювання. Мене швидко та з теплом прийняли у новий клас. Я знайшла собі нових подруг.

Того ж літа я пішла у Палац Культури, займалася театральним мистецтвом та співала на міських заходах. В Палаці Культури керівники гуртків і діти мене дуже тепло прийняли. І з часом я зрозуміла, що вже адаптувалася.

А ще я хочу додати, що події, які перевертають життя, здаються спочатку страшними. Але потім, коли ти крок за кроком, перемагаючи себе і завдяки підтримці добрих людей, долаєш труднощі і страхи, то розумієш, що дім можна знайти і в іншому місті.

Я впевнена: війна незабаром закінчиться перемогою України. Я зможу повернутись в рідну Дружківку, до родинної оселі, до моєї школи, до рідних і друзів. А в майбутньому докладу максимум зусиль для розбудови та зміцнення моєї любої країни!

Слава Україні! Слава та низький уклін нашим хоробрим захисникам!