Війна почалась несподівано: ніхто не думав що таке буде. З самого початку було важко, десь через два місяці почало все налагоджуватися.
Не було світла, води. Ми збирали дощову воду, купували по 700 гривень куб і заливали в бочки, їжа якась своя була. Так і жили.
Ми з чоловіком нікуди не виїжджали. Всю окупацію провели тут. Сім місяців у погребі сиділи.
Найстрашніше - коли окупанти заходили в хату. Перевіряли все, дивилися. І ми не знали, що вони можуть зробити. Ходили по хатам, сараям, погребам, кругом дивилися.
Одразу після деокупації я в лікарню попала. Трошки пролікувалася, тепер таблетки п’ю.
Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Тепер, як дощі йдуть, думаю: хоч би погода була гарна, щоб нашим хлопцям легше було.
