Тітаренко Діана, 209 група, Київський професійний коледж цивільного будівництва

Вчитель, що надихнув на написання — Бабич Ірина Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна змінює людей та нації. Для багатьох із нас ці 1000 днів стали справжнім випробуванням духу та стійкості. Щоденні новини з фронту, сирени повітряної тривоги, хвилювання за рідних – усе це стало звичною частиною життя. У кожного з нас тепер є свій шлях у цій війні. І мій шлях – це історія про втрати, віру та надію.

Початок війни став шоком для мене. Спершу важко було повірити, що реальність, у якій ми живемо, може так різко змінитися. Я прокидалася щоранку разом з тривогою, що змушувала шукати відповіді на запитання: "Що далі?" Перші дні були пронизані страхом, нерозумінням і розгубленістю. Я намагалася адаптуватися, але думки про майбутнє здавалися такими невизначеними.

Поступово страх змінився на рішучість. Я зрозуміла, що бездіяльність – не вихід. Дехто з моїх родичів пішли до Збройних Сил України. Хтось із моіх друзів залишив місто та виїхав за кордон, а хтось почав активно займатися волонтерством. Я також знайшла свій спосіб допомагати. Спочатку це були прості речі: плести сітки, пакувати гуманітарну допомогу, робити окопні свічки. З часом ця діяльність стала частиною мого життя.

Одним із найскладніших моментів було усвідомлення втрат. Перші новини про знайомих та рідних, які загинули на війні, залишили глибокий слід у моєму серці.

Це було боляче й несправедливо. Але разом із цим прийшло розуміння, що їхні жертви не повинні бути марними. Їхня боротьба – це частина нашої спільної боротьби за свободу, за право жити у вільній країні.

Війна навчила цінувати прості речі. Тепер кожен мирний ранок – це вже маленька перемога. Зустріч із близькими, звичайна розмова без перерв на звуки тривоги – все це набуло особливого сенсу. Те, що раніше здавалося буденністю, тепер стало розкішшю.

Тепер, коли минуло 1000 днів війни, я бачу, як змінився світ довкола та як змінилося моє життя.

Я стала сильнішою, хоча це давалося нелегко. Навчилася більше цінувати життя, довіряти людям і знаходити надію навіть у найтяжчі моменти. Війна навчила мене розуміти, що перемога – це не лише успіх на фронті. Це здатність вистояти, не втратити людяність і не зламатися перед труднощами.

Мій шлях під час війни – це шлях боротьби зі страхом, шлях співчуття та віри у майбутнє. Кожен із нас має свій фронт, і кожен наш маленький внесок наближає той день, коли ми зможемо сказати: "Ми перемогли". Я знаю, що цей день настане! І коли він прийде, ми будемо дивитися в майбутнє вже іншими очима – з усвідомленням ціни миру та з глибокою вдячністю всім, хто наближав перемогу.

Отже, ця війна залишить слід у кожному з нас. Ми стали сильнішими, мудрішими та об’єднаними, як ніколи раніше. Тепер я знаю, що я не просто свідок цих подій – я їх частина.