У перший день війни я почула вибухи, бачила, як літак скидав бомби. Березень я ще працювала у лікарні. До нас привозили поранених військових. 

Я з чоловіком і дітьми залишалась вдома. Найбільше мене шокував прильот снаряду на сусідню вулицю. Чоловіка розірвало на шматки. Важко було все це бачити. 

Коли не вистачало продуктів, ми з чоловіком ділились з людьми. Одну хлібину ділили на чотири родини. 

Від стресу мене рятувала робота на городі. Я саджала, що могла. Потім виїхали діти і я залишилась з чоловіком. Дуже хочу побачити онука після закінчення війни.