Я жила в Каховці, зустрічала свою старість у рідному домі. Ніколи не думала, що на схилі років доведеться пережити війну. Коли почалися обстріли, життя різко змінилося. Я майже весь час сиділа в підвалі: там було холодно, темно, але хоч трохи безпечніше.

Одного разу вибух був дуже сильний. Мене контузило, я довго не могла оговтатися.

Попри все, я не хотіла виїжджати. Рідний дім — це все моє життя. Та зрештою зять наполіг і вивіз мене до Одеси. Найбільше зараз хочу миру, щоб більше не було вибухів, страху й розлуки, а можна було просто спокійно жити вдома.