Історії, які ви нам довірили
Чому мир такий важливий для мене?
Мир. Таке гарне слово, ніжне та рідне. Коли чую його, то відразу завмирає серце.
За ці чотири роки я зрозуміла дуже багато речей і пережила багато подій. Були і веселі моменти, і дуже навіть страшні.
Почалося все з того, що у свій п'ятий клас я пішла не першого вересня, а першого жовтня. Пам'ятаю, як вчилися організовано ходити в бомбосховище. Якось навіть нас вивели в коридор якнайдалі від вікон і згодом відпустили додому. А вранці сказали, що ми переходимо на дистанційне навчання – і провчилися вдома десь місяць.
Дуже страшна ніч у моєму житті пов'язана із салютом. Ні, салютів тоді не було. Мені снився сон, де ми гуляємо із сім'єю парком і дивимося салют великий і гарний. А насправді вибухали бомби, а небо було червоне.
Дуже часто пам'ятаю, як гуляли з братом у дворі, а на полігоні випробовували зброю. Це було дуже страшно й дуже голосно.
Пам'ятаю, коли були вдома, стежили за поведінкою своєї кішки. Коли дуже [сильно] стріляли, моя кішка ховалася під табуретку в коридорі. І коли вона там сиділа, ми виходили в коридор, але слава Богу, нічого не сталося.
І дуже [добре] пам'ятаю, як на якийсь мій день народження в «Дельфінарії» народилося дельфінятко, і його назвали Мир.
Попри війну було дуже цікаво з друзями. Мені було дуже сумно їхати з улюбленого міста, з улюбленої квартири, від друзів і бабусі з дідусем. Ось уже як півтора року я живу в Києві й дуже часто сумую за тими часами.
Для мене мир – це дуже важливо. Я хочу мати можливість якщо не жити в рідному місті, то хоча б приїжджати тоді, коли хочу, а не тільки раз на рік. Я хочу гуляти й веселитися з друзями. Хочу жити у своїй квартирі.
Якби був мир, моє життя було б куди кращим. Хочу, щоб усі сім'ї об'єдналися заново. Не хочу постійно писати сумні історії й добивати свій стан сумною музикою. Хочу просто жити!
Жити, не замислюватися про проблеми, хочу надолужити ті моменти мого дитинства, які згаяла через війну. Хочу миру якомога швидше, щоб засинати не в сльозах, а з посмішкою на обличчі.
За цей час я зрозуміла, що дружба та сім'я – це найважливіше в житті. Я навчилася цінувати навіть найбільш незначні моменти свого життя. Тепер я ціную кожен прожитий день, кожну хвилину. Я навіть полюбила школу.
Зараз мій настрій можна описати фразою з книги «Енн із зелених дахів», я дуже часто ходжу так, як у цій фразі: «З розбитим серцем, захованим під маскою усміхненого обличчя». Сподіваюся, що скоро мій стан зміниться, і я зможу жити для свого задоволення, просто для себе.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
