Пенсіонерка я. З самого початку і до сьогодні зі Снігурівки не виїжджала, пережила все, що тут робилося.

В перший день я пішла в АТБ скуплятися. Були черги кілометрові, але я чомусь не зрозуміла, що це війна. Про це мені люди в АТБ сказали. 

Мій дім недалеко від адміністрації, а її обстріляли. Моє житло залишилося без вікон, без дверей - все вибило. Війна… ні світла, ні води, ні зв’язку - нічого не було. Важко було з їжею: ринки не працювали, магазини також, потім почали люди в Херсон їздити щось купувати.

Я до сих пір відходжу від останнього обстрілу, коли ракети були. Не хочу нічого говорити, бо жах, що ми пережили.

Війна до цих пір не дає нам спокою. Обстрілювали нас. Ракети летіли, вибухи були. Дуже було страшно, ми здоров’я угробили. Мені й капельниці робили, і все на світі.

Мені - якби швидше війна закінчилась, бо я  вже не сплю вдома, боюсь кожного шурхоту.