До війни проживали в Оріховому, працювали. Я була на роботі, нам сказали, що почалася війна і треба іти додому. Далі ми постійно жили у сирому підвалі, прилітало біля нас.

Літала авіація над домами, крізь розривались снаряди. Обстріли починалися зранку і тривали до ночі.

Морально росіяни добивають людей. Всі, хто виїхав, зараз лікуються на нервовому фоні.

Собаку ми залишили іншого виходу не було. Його кормили волонтери, а потім він загинув.

Перед тим, як ми виїхали, у нас у дворі розірвався "Град". Росіяни руйнують все, навіть кладовища. Вони стріляють скрізь.

Нам повертатися нема куди, Оріхів зруйнований: будинки, магазини, школи, підприємства. Планів ніяких немає: чекаємо, що буде далі. Не можемо розслабитись, постійно сидимо на сумках, речі з них не дістаємо, щоби на випадок погіршення ситуації швидко виїхати.

У мене дитина досі вночі під час вибухів вже знає, де приліт, де відліт. Дуже страшно, люди гинуть.

Чоловік працює водієм зараз. Ми живемо в Запоріжжі. Молимось, аби тут нічого не розпочалося.