Я живу в селі Капулівка. У мене є сім'я — діти, онуки. Всі вони для мене — сенс життя. Коли почалася війна, я не поїхала нікуди. Залишилася вдома. Це моя земля, тут все рідне. Обстріли у нас бувають часто. Сидимо і слухаємо, як десь поруч гримить. Спочатку було страшно, а потім ніби як звикла... хоча до такого не звикають по-справжньому. Іноді снаряди прилітали зовсім недалеко, так що будинок тремтів. Були дні, коли не було води. Ми набирали відра дощової, тягли звідки могли. Без ліків теж важко — аптеки закривалися.

Добре, що фонди допомагають — привозять продукти, воду, іноді медикаменти. Без них було б зовсім важко. 

Я не виїжджала, бо не можу покинути дім. Хочеться, щоб скоріше все закінчилося і знову було просте, тихе життя.