Мені 45 років. Сім’я у мене невелика, проживаємо в Херсонській області. В перший день війни у нас був шок, все було неочікувано. Днів через десять до нас орки зайшли, і ми були під окупацією. Відразу було страшно. У нас по селу проходила лінія фронту, у нас не було хліба. Не було газу.
Шокувало, що обстрілювали нас, і що ми не могли виїхати - були як в тюрмі. Нас закрили і нікуди не випускали з села. І це була дикість.
Обстріли - це дуже страшно і дуже давить на психіку. Лягаю спати і не можу заснути, бо страшно. Це психологічно дуже важко. Сьогодні кума загиблого поховали. Хорошого дуже мало, бо такі страшні речі творяться.
Приємно вразило, як нас звільнили. Ми навіть і не знали. Потім побачили наших хлопців, і це було дуже приємно.
Дуже хочеться, щоб наступив мир, щоб ніхто більше не гинув, щоб не руйнувалися наші домівки.
