Обстріли в селі тривали з ранку до ночі. Я з дитиною і дружиною сидів у підвалі. Думав, що все швидко закінчиться. Найбільше мене шокувало, що росіяни зруйнували рідне село. Магазини та аптеки на працювали. Не було світла й води. 

Я зібрав родину і виїхав на Дніпропетровщину. З собою ми забрали кішку. У Запоріжжі вирішили не зупинятись через обстріли. Зараз грошей ледь вистачає, все дорого. Роботу я не можу знайти. Я хочу все ж таки повернутись додому - я там прожив все життя. Мій будинок там розбитий. Іноді я їжджу додому, руїни від будинку бачив на власні очі. Якщо війна прийде на Дніпропетровщину, я поїду далі.