Ткаченко Микита, 11-а клас, ЗОШ №5 ім. Валерія Доценка

Вчитель, що надихнув на написання — Пєвнєва Ганна Геннадіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни був шоком для всіх. Того ранку, коли я прокинувся від новин, я не міг повірити, що це відбувається. Ніби страшний сон, із якого неможливо прокинутися. Люди панікували й масово покидали домівки в пошуках безпечного місця.

Коли оголосили евакуацію з Донецької області, ми з родиною також виїхали. Було боляче залишати дім, але вибору не було.

Ми сподівалися, що незабаром повернемося.

Згодом через фінансові труднощі довелося повернутися. У 2023 році життя ввійшло в ритм попри війну. Ми займалися спортом, будували плани на майбутнє й намагалися радіти дрібницям. Проте на початку 2024 року ситуація різко погіршилася: обстріли стали регулярними, місто постійно руйнували. Ми залишалися, сподіваючись на краще, але коли російські війська наблизилися на відстань до восьми кілометрів від мого міста і продовжили просуватися, стало зрозуміло, що залишатися небезпечно. Тоді більшість сусідів виїхали, і ми змушені були зробити те ж саме.

Ми опинилися під Києвом, де було спокійніше, але відчуття втрати та невизначеності не зникло. 

Війна навчила мене цінувати кожну мить миру та розуміти, що справжні труднощі — це не фінансові проблеми, а боротьба за життя та безпеку рідних.

Ці 1000 днів загартували мене та показали, що ми здатні на більше, ніж уявляли. І хоча війна ще триває, я вірю, що ми вистоїмо та переможемо. Ми відбудуємо все зруйноване й збережемо нашу силу духу, яка є непохитною.