Мені 63 роки. Живу з братом. Він інвалід 2 групи. Я онкохвора, нещодавно перенесла операцію. Ми з Оріхова. Мій будинок частково пошкоджений: розбиті вікна й дах. 

Обстріли Оріхова почалися в перший день війни і тривають дотепер. В місті немає газу й води. Світло то пропадає, то з’являється. Продукти привозять, а води не вистачає. 

Ми виїхали після того, як окупанти розбили лікарню. Нас вивіз зять на своєму автомобілі. Зараз винаймаємо квартиру в Запоріжжі. Це дуже тяжко. Вдома все було, а тут потрібно купувати ще й платити за оренду житла. І на лікування потрібні гроші. Діти й онуки також тут, але живуть окремо. Зять влаштувався на роботу. Ми забрали з собою кішку, а двох собак залишили в сусідів, вони їх годують. 

Найбільше мене шокувало влучання в сусідський будинок. Я в той час була на вулиці. 

Я не навчилася долати стрес. Приймаю заспокійливі. Хочеться додому. Ніколи не могла подумати, що залишуся без свого будинку. 

Сподіваюся, що війна закінчиться найближчим часом. Надіюся, що ЗСУ виженуть ворога, і ми скоро повернемося додому, хай навіть і на руїни. Вірю, що перемога буде за нами, що відбудуємо наше містечко й будемо жити далі.