Я з села Олексіївка. У мене група інвалідності. На початку війни у людей була паніка. Неподалік від нашого села розташована військова база. Тому нам чути постійні обстріли, але мене вони не лякають. У Нікополі живе моя сестра, а там щоденні обстріли з боку окупованої території. Я хвилювався за сестру і за дітей, щоб їх вивезли із села. А за себе я не переймаюсь.

Вода і світло є. Газу у мене немає. Я нікуди не виїжджав, хоча мені й пропонували. У мене два племінники: один живе у Нікополі, інший біля мене. Як я їх покину?

Я працював неофіційно, а зараз ніде не працюю. Отримую пенсію по інвалідності.

Чекаю на закінчення війни, а коли вона закінчиться невідомо. Бачу своє майбутнє мирним. Хочу знайти роботу.