Історії, які ви нам довірили
Валі було дуже важко доглядати своє немовля в селі під обстрілами, без елементарних побутових умов. Найнеобхідніші речі їм передавали волонтери
Жили ми в Охтирці. Війна як почалася, дитині було 4 місяці. Ми виїжджали в село з Охтирки, недавно повернулися додому. В селі пересиділи до 10 березня, потім поїхали до Києва, а зараз повернулися додому.
О шостій ранку почули вибух, дім задрижав, потім знайомі зателефонували з Харкова, сказали, що по місту були прильоти. У селі було тяжко, не було води. Усе потрібно було робити руками: воду діставати, прати.
Найбільші труднощі – це коли ми дитині зробили щеплення, і вона з температурою була в підвалі. Важко було, що чоловік на війні.
Допомагали волонтери, давали й памперси, і їжу. Вони передавали військовим, а у нас недалеко на позиціях був хрещений - він привозив нам усе. Світло і зараз відключають, звісно, але не так, як на початку війни. З теплом було важко, але вже трошки налагодилося - ми газ вмикаємо, топимо конфорками.
Шокувало, що мирних людей убивали. А дітей скільки загинуло! Сам факт війни шокував. Як таке можна коїти? Зараз у місті більш-менш спокійно, воно живе - якби тільки не ракетні обстріли.
Хотілось би, звісно, щоб у лютому вже війна закінчилася, але таке відчуття, що ця війна не закінчиться ніколи. Мрію тільки, щоб закінчилася війна, а більше ні про що. Щоб жили мирно, як до цього було.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
