Ми з Краматорська Донецької області. Обоє з чоловіком передпенсійного віку. Коли почалися вибухи – відразу поїхали, бо ми знали, що це таке, ще з 2014 року. Зараз у Полтаві перебуваємо. Нам у двір прилетів снаряд, і в нас балкон розбитий, а решта поки що все ціле. 

О четвертій ранку почули вибухи на нашому аеродромі. Відразу подивилися в Інтернеті, що відбувається. Зрозуміли, що таке коїться по всій країні. Ще трохи побули вдома і поїхали, не чекаючи подальшого розвитку подій.

В Полтаві спочатку мешкали у родичів, а потім винаймали житло. Це було важко, грошей не вистачало. 

У нас була тільки моя пенсія з інвалідності, а з чоловіком призупинили контракт на підприємстві. Влаштуватися на роботу в його віці складно.

Наші рідні та близькі в Україні, по всьому світу не роз’їхалися. Частина в Полтаві, частина - у Києві. Є родичі, які захищають нашу землю.

Ми хотіли б бачити українське майбутнє з європейським цінностями, щоб мати змогу кудись поїхати, помандрувати. Хочеться, щоб наші діти та онуки жили у відбудованій країні. Я все життя трудилася на заводі, у мене 40 років стажу. Мені хочеться, щоб це підприємство і надалі працювало, приносило користь нашій країні.