Про початок війни я по радіо дізналася. Мені вже 87 років. Я діабетик, гіпертонік. Отримую медикаменти за програмою «Доступні ліки». І гуманітарку мені дають. У нас не було газу аж до листопада. 

Я вже одну війну пережила, 1941-1945 років. Скільки нам ще цих війн переживати? Аби вже спокійно померти…

Я нікуди не виїжджала: в Слов'янську як була, так і залишилася. Куди я поїду, якщо я вже хвора та стара? Кому ми потрібні? Син у Миколаївській області живе. Але він до мене приїжджає. Весь час кличе, щоб я теж туди поїхала. А я кажу, що нікуди зі своєї хати не поїду, буду вмирати тут. Ось, завтра в лікарню лягаю, в кардіологію.