Під час обстрілів Оксана разом із дітьми і вагітною племінницею ховались в коридорі. Діти вже знають, коли стріляють «Гради», а коли – артилерія

24 лютого все йшло за звичайним графіком. Я о шостій ранку будила дітей у садочок, у школу, тому що о 7-й мені потрібно було вирушати на роботу. Я працювала на «Резинопласті». Коли я прийшла на роботу, на телефоні була купа повідомлень про те, що почалася війна. Я нічого не розуміла, поки не почула звук ракет. Потім нас на роботі зібрали на термінову летючку у зв’язку з тим, що війна. Нас відпустили додому, щоб люди могли дітей забрати. Для мене це був шок. 

Моя племінниця тоді була на п’ятому місяці вагітності. Вона перебувала в Кривому Розі, бачила всі ракети, дзвонила мені і писала: «Ксюшо, я боюсь. У мене на рахунку нічого немає». Вона приїхала до мене, і все це для нас було шоком. Ми в коридорі поставили розкладне крісло про всяк випадок, і майже щодня спали там. Коли ми думали, що вже ситуація покращилася, Нікополь почали бомбити так, що в нас по вікнах пішли тріщини. Ми зрозуміли, що це не жарти. 

Якщо лунала сирена, ми збиралися в коридорі. Діти про безпеку знають. Коли вони гуляють на дитячому майданчику і лунає тривога, ми завжди біжимо в під’їзд, тому що безпека – понад усе. 

Я зверталась до багатьох організацій щодо допомоги. У нас було декілька пунктів допомоги в Дніпрі. Ми їздили туди з напарницею і забирали. Також мені приходило дві допомоги від «Маршу Жінок», і ще одна приходила для дітей. Я отримала допомогу на початку літа від ЮНІСЕФ. Ми витратили всі кошти на психологічну допомогу для дітей та платні уроки, бо вони пропустили школу. 

Періодично бувають перебої зі світлом. Бувають такі моменти, що ми гуляємо на дитячому майданчику, а потім піднімаємось додому – і в нас відбуваються прильоти «Градів», а через це пропадають інтернет і світло. І ми не можемо вивчити уроки. Летить через нас, але в нас пропадає зв'язок. Діти вже знають, коли стріляють «Гради», а коли - артилерія. Їх місцезнаходження вони не знають, але звук відрізнити можуть, як і я. 

Діти гуляють на дитячому майданчику і говорять: «Мамо, олівець полетів», тобто ракета. Психологічно дуже тяжко пояснити дитині, що то ракета летить. Тяжко пояснити дитині все, що стосується війни. 

Уроки проходять онлайн, і деякі теми дитина не розуміє. Каже: «Мамо, це не справжня школа, це не уроки, я їх не розумію». Ми поїхали на захід України на тиждень, щоб змінити обстановку, бо діти вже забули, що таке нормальне життя. Пісні вони співають про те, що війна закінчиться – і все буде добре. Настільки це вдарило по всіх нас, що навіть пояснити словами неможливо!

Я думаю, що війна закінчиться у квітні-травні наступного року, не раніше. Коли війна закінчиться, Україна почне новий етап життя, все почне відбудовуватись. Я бачу, що в майбутньому Україна підніметься на той же рівень, що й Данія, Швеція, і буде з ними конкурувати.