Кулінч Дарія, 10 клас, Ліцей №133 м. Київ

Вчитель, що надихнув на написання есе — Салецька Вероніка Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року. 7:24. Я злою і з неймовірним бажанням спати прихожу на кухню виказати своє незадоволення батькам, бо ті мене не розбудили, а в мене перший урок — українська література, контрольна робота, я цілу ніч готувалася.

Батько каже: «Війна почалася». Мама обурено шикнула на нього, заперечуючи все, що відбувається. На кухню заходить сестра, їй сьогодні на роботу (працювала вона медсестрою в Охматдиті, вона ще не знає, що через брак персоналу вона залишиться на зміні на 4 дні). Мама попросила всіх хутко зібратися. Якщо кудись їхати — то всі разом.

Дзвінки від родичів, друзів, знайомих. Вперше коротка фраза "як ти?" перестає бути формальністю і передає весь спектр хвилювання і надії, що все буде добре.

Дорога пуста, і тільки спалена ворожа техніка навколо. Пусті полиці магазинів, навіть хліб неможливо купити, бензин теж не дістати, черги на АЗС кілометрові, бензину можна було купити не більше ніж 5-10 літрів в одні руки. Перша сирена, ракетний обстріл, вибухи.

25 лютого. Сестра на роботі, її зміна вже давно закінчилася, але здати її немає кому, адже Київська область під окупацією. З Чернігівської, Сумської, та найближчих населених пунктів Київщини починають звозити постраждалих, більшість — у критичному стані. Дитяча лікарня стала місцем порятунку для всіх незалежно від віку.

Заввідділенням каже, що одному чоловіку терміново потрібне переливання крові. Валерія з тремтячими руками, бо робить це вперше, підіймається з підвалу в лабораторію.

Стоячи навпроти вікна з пробірками в руках, вона бачить ворожий літак, що скидає авіабомбу. Ударна хвиля змушує зачинені вікна та двері відчинитися, все зі столу падає і розбивається з характерним для скла звуком. Звук вибуху, і ще одна ударна хвиля.

Валерія дістає нові пробірки і машинально продовжує свою роботу. Усвідомлення того, що сталося, приходить не одразу.

Дні ставали схожими одне на одне. Сестра, яка працювала по 3-4 дні, потім мала одну добу, щоб відіспатися, і знову на роботу. Батько з мамою були постійно зайняті роботою.

Повітряні тривоги, вибухи, страх невідомості, і внутрішня тривога, що поселилася всередині, посилюється. Постійне читання новин призводить до депресії, і як наслідок — проблеми зі сном.

Одного разу, збираючись на вулицю, моя рука звично тягнеться до зимової куртки, а голос мами приводить до тями: «Доню, уже кінець травня». Три місяці життя безслідно зникли з пам'яті.

Але все ж українці — незламний народ. Меми, жарти, приказки, пісні, що породили ці нелегкі часи, назавжди увійдуть в історію. З початком відновлення руху громадського транспорту я почала займатися волонтерством. Допомагала тваринкам, плела сітки, робила окопні свічки.

З плином часу емоції перестали бути такими яскравими. Новини перестали бути шокуючими, але злість на росіян і співчуття до постраждалих тільки росте. Черговий обстріл і вибухи вже не викликають колишнього страху, тільки сильне роздратування і ненависть до ворогів.

Слово «війна» асоціюється тільки з однією фразою: "Ніколи не пробачимо".