Тетяна Бучинська, 9 клас

Вінницький фізико математичний ліцей № 17

Вчитель, що надихнув на написання есе: Дубчак Олена Дмитрівна 

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни...
Це історія про мене.. ні, не вірно, це наша спільна історія.

День перший. Страх.
Льодяний холод охопив все тіло, чорна земля вкрилась не снігом, а кров'ю. Ніколи не забуду мамині вранішні слова: "Прокидайтесь, почалась війна", — і замість іти до школи, ми квапливо зібрались і мене відвезли до бабусі й дідуся, а батьки швидко поїхали на роботу, вони у мене лікарі. В цей день я зрозуміла, що страшно це не те, що не купили ляльку, чи бабай у шафі, а страшно те, щоб рідні були у безпеці.

День сотий. Розпач.
Ворог наступає. Жах, який він творить, немає меж.

Життя триває, але по режиму, люди підлаштовуються під темряву, освоїли бомбосховище, стали  приглядатися один до одного, з підозрою виявляти зрадників.

У цьому розрізі часу я для себе чітко усвідомила, ворог сильний, підступний, безжалісний. Ні в якому разі, ніколи не потрібно втрачати пильність та стовідсотково довіряти. Найближчий друг, може тримати ніж за спиною, тому завжди потрібно мати холодний розум. 

День п'яти сотий. Лють.
Багато кого забрала назавжди війна. Ніколи не пробачимо. Мама дала кошти на смаколики, обов'язково задоначу на "цукорки" для військових, так треба. І дідусь з пенсії на дрони збирає, щоб нашим хлопцям допомогти. Спокійно не можу дивитися новин, ми стоїмо на своїй землі, а тобі, іроде, для чого це все? Люди згуртувались, злість, біль, лють їх об'єднала, немає байдужих, кожен дотичний.

День 969. Віра у Перемогу.
Наші військові, це воїни, кожен з них має суперсилу, це Атланти, які тримають нашу Батьківщину на своїх руках.

Люди повертаються з закордону додому, обладнують свої домівки, відкриваються нові підприємства, потроху відбуваються міста, які постраждали від російської навали. Щодня вся країна о 9:00 завмирає вшановуючи загиблих героїв.

У цей час у мене накочуються сльози на очі, якісь неймовірні відчуття наповнюють душу, ми навчилися поважати... Поважати одне одного, поважати військових. Хочеш допомогти військовому перейти дорогу, запитай, поважай його право на вибір, можливо його це принизить, чи навпаки. Ми уже давно, не обговорюємо що, куди прилетіло, тим паче не знімаємо. В якомусь сенсі ми усі передчасно подорослішали, і я в тому числі. Колись прочитала вислів: "немає цілі, є шлях". – у нас, як у єдиної нації, є навпаки одна єдина ціль, це Перемога, яка нажаль досягається тернистим шляхом.

День 1000. Перемога. 

Війна забрала безліч душ,
Їх не повернемо ніколи.
Лиш майоріють прапори,
Жовто- блакитні серед поля.
Полеглі воїни лежать,
У тій землі, за яку бились.
За яку кров свою, лили,    
Щоб вороги не поселились.
Ридають-плачуть матері,
Вдова затисла біль у грудях.
Невже ти, кате, без душі,
Що ти вбиваєш стільки люду?
Дітей залишив без батьків,
І без хазяїна хатинка.
А десь далеко в чужині, 
Росте його мала дитинка.
І бачить янгол з неба це,
І сльози падають дощами.
Всевишній Боже, поможи,
Перемогти цю злу навалу.