Савченко Маргарита, студентка групи Ш-11 Комунального закладу «Одеський педагогічний фаховий коледж», м. Одеса

Вчитель, що надихнув на написання есе — Битка Валерія Володимирівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

24 лютого 2022 року — дата, яка назавжди залишиться в моїй пам'яті, як і в пам'яті всіх українців. До того моменту розмови про можливу війну здавалися нереальними: яка ж війна в ХХІ столітті? Це епоха прогресу, розвитку та технологічних досягнень. Але, на жаль, ми зіткнулися з реальністю. На нашу рідну неньку Україну напали наші сусіди, яких багато хто з нас вважали друзями.

Все почалося з ранку: вибухи, паніка, телефонні дзвінки до рідних, читання новин, збирання всіх важливих документів.

Пам’ятаю, як люди в паніці скуповували продукти в магазинах. Ніхто не знав, що буде далі. В голові не вкладалося, як таке можливо. Війна — це те, що ми вивчали на уроках історії, а тепер вона в нашій країні, у нашому житті.

Я не живу біля кордону, тому мені не довелося евакуюватися, але кожен день і кожну хвилину війни я залишалася в Україні. Хоч мій досвід не можна порівняти з тим, що пережили інші українці.

Однак я добре пам’ятаю безсонні ночі, коли від вибухів тряслися вікна, пронизливе гудіння дронів, які пролітали над будинком. А в середині все стискається, серце нестерпно колотиться і ти намагаєшся стримувати тремтіння. Сидячи в коридорі, намагалася не думати, що цей день може стати останнім у моєму житті. Страх за життя своїх батьків, думки про те, що можу залишитися одна, часто переслідували мене.

За майже три роки війни я відчула, як змінилося моє життя. Моє емоційне здоров'я та світогляд зазнали серйозних змін за цей час.

Мені здається, всім дітям та підліткам довелося швидко подорослішати. Те, що раніше здавалося звичним, тепер набуло нового значення. Наприклад, слово "ракета" раніше асоціювалося з польотами в космос, а тепер — із небезпекою та смертю.

Я, як і всі справжні українці, вірю, що зовсім скоро настане день, коли ми зможемо сказати: "Ми перемогли!". Мирне небо над Україною, повернення наших військових додому та щирі посмішки на обличчях людей — ось те, чого ми всі чекаємо.

Я вдячна кожному, хто зараз захищає нашу країну та кожному, хто допомагає та підтримує нашу армію. Завдяки їм ми можемо жити, працювати та відчувати хоча б відносну безпеку. Тому я хочу залишитися в Україні, працювати тут і допомагати відновлювати нашу державу. Адже це — моя Батьківщина!