Хабер Мар’яна, вчитель Гошівського ліцею Івано-Франківської області

Війна. Моя історія

Секунда, хвилина, година, день, тиждень, місяць, рік... І так, з надією, що вже завтра перемога - минуло кілька років!

Ніхто не відчуває того нестерпного болю, який я маскую за щирою посмішкою. Але так, напевно, себе почуває кожен у кого хтось з рідних на війні.

Переживання втілені у слові, по-особливому звучать у формі поезії, назавжди збережуть в собі частинку нашої історії.

Щемить, ще мить…

Щемить серденько, рветься із грудей,

Здається, що з під ніг земля втікає.

Ще мить..., а сльози котяться з очей,

Що буде далі? – Один Господь знає!

У 30 років в Твоїх скронях сивина.

А у моїй душі – суцільні шрами.

Не в 22-му до нас прийшла війна!

Вона, нажаль, триває вже роками!

І знову, вкотре, серденько щемить,

Бо на війну Тебе, коханий, відправляю.

Нам до розлуки залишилася ще мить,

Цю мить – на все життя запам'ятаю.

А зараз, прошу Бога лиш одне –

Щоби беріг Тебе завжди й усюди!

Ти – повернешся, сонечко зійде,

І Україна перемогу все ж здобуде!

Щемить, ще мить…

Цінуйте кожну мить проведену з рідними людьми і пам'ятайте кому Ви завдячуєте!

Моліться за наших Захисників!