Воробей Анна, 9 клас, Річицький ліцей Забродівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Середюк Роман Романович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це завжди страждання, біль, крик, плач та великі очікування на зміни серед суспільства. У слові війна багато болю та страждань. Війна – це втрати. Мова йде про фізичні та духовні втрати. Під час конфліктів занепадають моральні цінності та закони. Вони перестають діяти. Світова цивілізація довго йшла шляхом до розуміння того, що життя людини є найбільшою цінністю.

Один день лютого того страшного року розбив наші моральні цінності. Жорстокий та цинічний ворог пішов новою хвилею на Європу, щоб зруйнувати наші ідеали.

2022 рік – один з найтрагічніших років  в історії нашої держави.  24 лютого розділило нашу історію на до і після. Спокійне мирне життя відійшло у минуле. Ніхто не очікував, що вторгнення буде таке віроломне та підступне.  Нам не хотілося вірити в те, що війна може розпочатися у мирній демократичній правовій державі.

Проте у нашого північного сусіда були абсолютно інші плани. Мирні дні змінилися на довгі дні очікування.

До того я знала про війни з підручників історії. Проте зараз історія пишеться на наших очах. Війна неповинна бути інструментом політики та засобом вирішення конфліктів. Ми повинні прагнути до мирного вирішення суспільних проблем.

Війни завжди супроводжували історію світу. Звичайно ми хочемо, щоб війни оминали нас, щоб завжди панував мир і спокій.

На жаль, так не може бути завжди. Історія безжальна. Одні народи процвітають та розвиваються, а інші протягом своєї історії страждають та виборюють своє майбутнє, свій шлях.

Україна має тисячолітній шлях своєї історії. Впродовж цього шляху українську державу супроводжували війни. Ми зобов’язані були захищати свою державу,  своє право на майбутнє, стояти на обороні свого шляху. Нам намагалися нав’язати свій шлях, примусити нас іти іншим шляхом. Україна розташована на стику західної і східної цивілізацій. Ми завжди прагнули належати до європейської сім’ї.

Нас розривали, шматували, вносили розбрат та чвари. Історичний шлях України був важким. Ми завжди намагалися відстояти своє право на існування.

Українці завжди боролися за своє право на незалежне існування. У 1991 році наш народ заявив про своє право  самому вирішувати  долю Батьківщини, будувати суверенну, єдину та неподільну Україну. Вибір того часу показав, що ми обираємо свій шлях історичного розвитку, а не такий, який нам хочуть нав’язати.

Наш вибір – це демократія, право, цінності та права людей. Боротьба за свій вибір та шлях продовжується.

Війна триває. Нам вдалося уникнути найстрашнішого – втрати  державності. Війна буде довгою і складною для українського суспільства. Проте ми повинні пройти цей СВІЙ шлях заради кращого майбутнього для наших нащадків. На цьому шляху будуть перепони, втрати, страждання, руйнування та біль.

Це наш шлях. Ніхто крім нас його не пройде. Українцям випала така доля, така місія – відстоювати та боротися за моральні цінності, стояти на захисті миру.

Я нікуди не виїхала. Я навчаюся. Я обрала свій шлях жити в України та працювати на її благо.