Мені 62 роки, живу в селі Олексіївці. Працювала на трубному заводі. Зараз пенсіонерка. Була шокована, коли дізналася про початок війни. Особливо переживала за племінника, який був військовослужбовцем на той момент. Взагалі тепер десятеро моїх родичів воюють, переважно на Донецькому напрямку.

Я захворіла, і треба було багато чого проходити: і УЗД, і аналізи, а ніде було це зробити. Погано вплинула війна. Я вдячна всім за допомогу. Усе, що мені потрібно з ліків, я замовляла знайомій провізорці. А взагалі - все більш-менш нормально. Продукти є, ми не голодуємо. Я думаю, у селі ніхто не голодує.

Шокує найбільше те, що молоді люди помирають, а все інше можна пережити. Те, що води, немає світла – це не страшно. Воду нам возять. А шокує мене те, що молоді хлопці гинуть.

Я взагалі людина спокійна. Житиму - то житиму, а ні - то ні…

Я б хотіла, щоб хоч завтра війна скінчилася. Мені здається, що на той рік навряд чи, але хотілося б, щоб у 2024 році вона закінчилася. Яке буде майбутнє - не знаю. Чого наперед загадувати? Поживемо – побачимо.