Мені вранці зателефонувала донька, і каже: «Мамо, ти чула, що війна?» Ну ми, звісно, перелякалися. Як вони стріляли, то дуже страшно було. Росіяни заїхали до нас 18 березня - відтоді ми жили в окупації аж до 9 листопада. Я нікуди не виїздила, була вдома із сином. 

Ми без води були, без світла були, без хліба. Нічого їсти не було. Добре, що картопля була своя. Нас звільнили - тож тепер надають гуманітарну допомогу. І медична допомога була.  

Коли ми дізналися що Снігурівку звільнили, це був дуже щасливий день.

Думаю що війна ще довго буде, все одно до нас зараз прилітає. І на Пасху прилетіло в сусіднє село. Довго ми будемо з цією заразою боротися.