Ми проживаємо тут з 2005 року. Разом з чоловіком у батьківській хаті, а син – в Обухові Київської області. До війни було хороше життя, я могла вільно з'їздити до батьків у Горлівку, а тепер не можу дістатися до них на могилку.

Війна - це дуже страшно. Під час бомбардувань ми ховалися в підвалі. Незважаючи ні на що, намагалися жити, працювати. У нас були собаки, кішка, ми не могли їх кинути і виїхати.

Незважаючи ні на що, ми намагалися жити

Було таке, що сиділи без світла і газу. Цього року зі світлом погано було, його не було 11 днів. Без нього у нас немає води.

Ми отримували допомогу тільки від Фонду Ріната Ахметова, від інших організацій не було нічого.

Хочеться, щоб припинилася війна, щоб нас нічого не лякало і було мирно.