Киян Поліна, учениця 11 класу Комунального закладу загальної середньої освіти «Розумівська гімназія «Темп» Долинської сільської ради Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Назаренко Світлана Петрівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Моя Україна – це не просто край, а казковий квітучий сад, де в кожній квітці живе частина нашої історії, де вітрила сільських хат переплітаються з нічними зірками, нагадуючи про те, що ми – частина великого космічного всесвіту. Щоденний таємничий танок сонячного проміння на золотистих полях, сповнених маків і лагідний шепіт дубових гаїв вкривають мою душу теплом та натхненням. Моя душа – це поля, засіяні піснями Кобзаря, де серце мого народу б'ється в ритмі весняної зливи…

Бути українкою – це плавати в безмежному морі національної гордості, де кожна хвиля – це наша історія, а кожен прибій – це випробування, яке ми обов’язково подолаємо – недаремно ж ми козацького роду.

Бути українкою - це не просто національність, це привілеї мати серце, наповнене незламною силою та мудрістю століть. Бути українкою – це природжена суперсила, що несе в собі магію золотавої осінньої хурделиці на дорозі життя. Це наче барвистий розмай рушника на вибілених часом стінах, який вказує на те, що наша історія  виткана тонкими нитками долі.

Я пишаюся тим, що належу до цієї величної нації, де кожен хвилюючий подих природи й кожна нота вишуканої музики пронизані духом вольності, гідності та незалежності.

Моє чутливе серце тонко відчуває голос великого Кобзаря, незламного Каменяра, дочки Прометея та мудрих філософів, які внесли вагомий вклад у розвиток української культури та мистецтва. Це не просто вибір, але свого роду доля, яку я несу, наче оберіг, вплетений у мереживо мого буття.

У чому ж та незламність духу і сила, що палає в грудях моєї нації? Наш народ, з давніх часів й до сьогодення, був загартований вогнем війн та випробовувань. Проте незламний дух української нації ніколи не згасав.

Він горів у кожному героїчному акорді бандури, у кожному  вірші, в якому відбивалася доля борців за свободу. Ми, українці, звикли до тяжких випробувань долі, але завжди виходили з цих битв, наближаючись до світлого джерела незалежності. Мабуть, тому що маємо палкі та гарячі серця, які палають у нас завжди, навіть коли навколо темрява.

Незламний дух української нації – це, як злива, що несе в собі енергію та силу. Ми, нащадки запорізьких козаків, стояли та завжди будемо стояти на варті своєї ідентичності, незалежно від того, які буревії часу не лягали б важким тягарем нам на плечі. Наш дух, наче гори на видноколі, завжди твердий і непохитний.

Ми, українці, несемо на своїх журавлиних крилах віру і надію тим, хто песимістично зазирає в очі мого народу. Моя суперсила – у тому, що я вірю, і я роблю.  Мої дії - це мої кроки на шляху до Перемоги. Це не тільки боротьба за територіальні межі, а й боротьба за  свободу душі та розуму. Це доказ того, що українська нація - це не просто географічна територія, але й колоритний мозаїчний образ, який збагачує кожного, хто має щастя відчувати його в собі. І я, як українка, з гордістю несу свою відповідальність перед минулим, теперішнім та майбутнім, даруючи світлу надію на краще майбутнє нашої прекрасної України.

Щоб забезпечити перемогу нашої нації, я роблю свій внесок у духовний розвиток нашого народу: навчаюся, щоб відродити його культурну спадщину, зберегти його унікальну мову та вишукані традиції; беру участь у благодійних акціях, щоб підтримати тих, хто потребує нашої допомоги, у конкурсах, щоб показати всьому світу могутність і велич нашої барвінкової мови, яка є мелодією нашого серця, віддзеркаленням нашої душі.

 І кожен день я несу свою цеглинку, вибудовуючи спільно із ЗСУ та простими українцями палац  Перемоги, вірячи, що моя Україна, як розквітлий сад, забуяє ще яскравіше та вишуканіше, що найкращі дні нашої Батьківщини – ще попереду, як яскравий ранок на обрії!