Я та мої сини-підлітки були вимушені виїхати з Харкова до Полтави.

Були вдома в Харкові, спали й прокинулися від звуків вибухів приблизно о 4.30 ранку. Першим прокинувся син і сказав: "Невже війна почалася?" Він перший й прокинувся, бо, будучи підлітком, вже дивився новини і розумів, що відбувається.

Два місяці ми прожили в сховищі Харкова, а в кінці квітня, коли під обстрілами загинув сусід, вирішили виїжджати до Полтави.

Так, ми стикнулися з труднощами – потреба в безпеці була порушена, діти перебували у нестабільному стані. На Полтавщині, хоч і далеко від фронту, також трапляються повітряні тривоги. Кожна наступна тривога піднімає хвилю страху, тривоги і паніки у дітей. Вони реагують завмиранням, іноді агресією чи істерикою. У одного з дітей є довідка про статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

На початку було важко, але зараз стан стабілізувався.