Антоненко Андрій, учень 10 класу Городищенського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Городищенської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Антоненко Світлана Вікторівна

Моя Україна майбутнього

Кажуть, що більшість речей починаєш по-справжньому цінувати, коли їх втрачаєш… І це дійсно так. Ми звикли сприймати все як належне, скаржилися на погану погоду, на безкінечні уроки в школі, нас дратувала черга в магазині, несмачна кава у кав’ярні, виводили із рівноваги докори дорослих, погане ставлення однолітків.

Донедавна навіть не задумувалися, що розкішшю може бути звичайне, розмірене, спокійне життя, і не важливо, яка погода за вікном - дощова чи сонячна, приязно чи скептично налаштовані однокласники та чи справедливі зауваження дорослих.

Сьогодні все змінилося. Через війну члени родини  не можуть зустрітися зі своєю сім'єю, спокійно пройтися через безкінечні тривоги, наслідком яких є руйнування інфраструктури та смерті невинних людей… Ми вимушено подорослішали, дивимося на світ зовсім інакше і розуміємо, що МИР – це не просто слово, яке згадується у віршах та піснях, а це мрія кожного свідомого українця, розкіш, якої всі прагнуть, але не всі можуть мати.

Для мене мир – це рівновага, справедливість, повага людей один до одного, взаєморозуміння і можливість жити там, де тобі комфортно.

Кожна людина на підсвідомому рівні відчуває тісний зв'язок з рідним краєм, я теж не є винятком, тому мрію жити тут, в Україні. Але Україна у моїх мріях – розвинена, багата, без війни. У нас є все для того, щоб стати високорозвиненою європейською державою, але потрібно здобути перемогу, вигнати зрадників, побороти корупцію.

Звичайно, в Україні є великі внутрішні проблеми, але я вважаю, що наш народ з усім справиться, поверне щасливі і безтурботні часи, бажаний мир.

Ми зможемо відновити наші міста, змінити своє оточення і головне - змінити себе. Українці – щедрі та добрі люди, але, на жаль, більшість живе за принципом «Моя хата скраю». Переконаний, що війна всіх змінила, і ми ніколи вже  не будемо такими, як 2 роки тому.  Переможемо,  збудуємо міцну державу з новими законами, міцними кордонами та неймовірними людьми. Україну чекає прекрасне європейське майбутнє.

Всі повернуться додому, до своїх домівок, почнуть відбудовувати міста, села.

Відразу після оголошення перемоги мрію здійснити  подорож Україною, побувати в кожному місті, обпаленому війною. Хочу міцно потиснути руки всім нашим захисникам за незламність, мужність, за жертовність та неймовірну відвагу.

Невимовний біль втрат ніколи не зникне, але душа наповниться гордістю за нашу батьківщину.

Війна – це завжди біль, смерть, сльози, розруха… Але ця війна нас і об’єднала, показала сильні та слабкі сторони, навчила цінувати кожен прожитий день, кожне життя, показала, що сила нації у згуртованості. Це наша історія, на жаль, ми не можемо змінити минуле, але лише від нас залежить, яким буде майбутнє!