«Невдовзі мамин будинок згорів»

Маргариті Вікторівні з мамою вдалося виїхати з Маріуполя 21 березня. До цього вони переховувалися в підвалі. Після від’їзду вони дізналися, що згорів будинок, у якому знаходилася квартира мами 

Мені 55 років. Я з чоловіком і синами жила в Маріуполі, у Східному мікрорайоні, а моя мама – у Черемушках. Син – менеджер морських перевезень, чоловік – експерт з апаратів під тиском, а я була домогосподаркою, бо мене скоротили. 24 лютого чоловік з сином були у відрядженні. А ми з мамою – в Маріуполі. Так ми з нею там і залишалися до 21 березня. Перебували в підвалі залізничної лікарні. Сиділи без води, але дещо з їжі було. Нам українські військові принесли трохи продуктів. Спочатку в підвалі нас було приблизно 260 чоловік, а перед тим, як ми пішли звідти, залишалося близько шістдесяти. Хтось виїхав, а дехто пішов днем раніше до Мангуша. 

Ми з мамою вже й не сподівалися виїхати, але нам дуже пощастило. Пішли віднести речі з підвалу до маминої квартири, а потім збиралися йти пішки на Мангуш. Коли підійшли до будинку, побачили двох чоловіків, що стояли біля автомобіля. Як виявилося, вони збиралися їхати на Хмельниччину - ми попросилися з ними. У чому стояли, у тому й виїхали. До Вінниці добралися на третій день, бо проїхали, мабуть, із сотню російських блокпостів. Скрізь були руїни і затори. Ми були раді, що нас вивезли звідти, бо невдовзі мамин будинок згорів. Але наша квартира у Східному мікрорайоні, може, ще ціла.

Мене здивували деякі сусіди, про яких раніше я була хорошої думки. Виявляється, що більшість людей так і не зрозуміла, що трапилося у 2015 році і чим все може закінчитися зараз. Серед нас у підвалі знайшлися такі, що вважали, нібито Маріуполь бомблять українські військові. А ще більше шокувало, що були й ті, які говорили: «От зараз виб’ють «нациків». Це було найстрашніше. Навіть вибухи навколо так не лякали. Люди пізнаються ось в таких ситуаціях. 

Чоловік з сином були в Ірпені у такій же халепі, як і ми. Зв’язатися  з ними вдалося 15 березня. Зараз ми разом мешкаємо у чоловікового батька у Вінниці. Але навряд чи тут залишимося. У Вінниці важко з роботою, і житло винаймати дорого. У Маріуполь теж, мабуть, не повернемось. Поки що чекаємо на перемогу України, а далі буде видно.