У мене є дружина й донька. Ми жили в Харкові. Через десять днів від початку повномасштабної війни виїхали в Полтаву. Живемо в гуртожитку для переселенців. 

Поки були вдома, під час повітряних тривог ховалися у ванній кімнаті. Неподалік стався вибух. Була така потужна вибухова хвиля, що будинок трусився. Ми думали, що він не вистоїть. Після цього домовилися з волонтерами про від’їзд.

Про початок війни я дізнався від родичів. Вони мешкали на кордоні з Луганською областю. Зателефонували, коли вже були в дорозі, втікали в безпечніше місце. 

Ми купували те, що ще залишалося в магазинах. Однак з кожним днем товарів ставало все менше. 

Майже всі наші родичі мешкали поблизу Луганської області. Близько півроку з ними не було зв’язку. Ми дуже переживали за них. Заспокоїлися лише тоді, коли дізналися, що всі живі й здорові. Тепер багато спілкуємося з рідними. Ці розмови відволікають від думок про війну. 

Радують новини з фронту. Є надія, що війна скоро дійде  до логічного кінця – нашої перемоги. Можливо, до кінця року завершаться активні бойові дії.