Михайлюк Андрій

5-Б клас, Одеський ліцей № 67

Вчителька, що надихнула на написання: Михайлюк Марія Дмитрівна

Конкурс есе «Війна. Моя історія»

Всім добрий день! Мене звати Андрій Михайлюк, я з міста Марії-Маріуполя та хочу розповісти вам свою історію, коли і як я усвідомив, що розпочалася війна.

24 лютого 4 година ранку…На той момент я солодко спав та навіть і уявити не міг, що мої дитячі сни перервуться звуками вибухів у місті. До цього моменту я неодноразово  в колі родини (мама, бабуся та дідусь)  чув розмови про те, що щось наближається і варто підготувати наплічник з документами та ліками про всяк випадок.

Найстрашніше нас чекало попереду. Через декілька днів ми були вимушені покинути домівку та бігти у шкільне бомбосховище, адже вибухи, які лунали, ставали все ближче і ближче. Найжахливіший момент життя стався 9 березня вже ввечері, коли моя родина сиділа з іншими мешканцями у сховищі. Почалося справжнісіньке пекло, яке я міг бачити лише в кіно… Уявіть, впродовж декількох годин поганці намагалися влучити в школу, де ми перебували, нібито думаючи, що там знаходяться українські військові, але ж там ховалися всього на всього мирні мешканці міста.

23 снаряди…стіни «ходили», все сипалося, дах почав горіти…Моя мама заспокоювала і казала, що все добре, читаючи при цьому «Отче наш». Дідусь прийняв рішення виходити зі сховища та бігти до знайомої у приватний будинок, адже залишатися – померти.

Тепер 9 березня для нашої родини – другий день народження. Неможливо було залишатися у місті та продовжувати жити з новою владою покидьків, тому ми переїхали до міста Одеси.

Підсумовуючи, можу сказати одне , що  всі ці жахливі події в країні вкрай змінили моє дитяче життя, яке не буде вже колишнім як раніше. Для бабусі і дідуся – морально важко було все це пережити, у мами – сиве волосся та зморшки, хоча вона для мене завжди залишиться красунею.

Я вірю в Перемогу!!! Ми обовязково здолаємо це зло, що прийшло на наші землі. Слава Україні!