Портяна Кіра, 9 клас, Яхниківська ЗОШ I -III ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Петренко Ніна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Весна… Цьогоріч вона дивує всіх. Мені здається: вона й сама спантеличена. Зранку - сніг, а в обід світить яскраве сонечко! Та нічого, не було б більшого горя: перезимували зиму -"перезимуємо" й весну! Думки… Думки… Думки… Їх плин порушує голос учительки, яка жартома вітає нас з першим снігом і пропонує написати твір “Подія, яка змінила все. Сила допомоги ”. Тема цікава, як на мене, ще й актуальна та оригінальна. «Про що ж можна написати?!» - снує думка в моїй голові. Здається, що будь - яка подія, навіть незначна, щось змінює в житті. І цей, безперечно, сліпучо-білий пухнастий сніг - це теж оказія, яку треба нам сприйняти як щось незвичайне й важливе.

Звечора планувала одягтися по-весняному. Уявляла себе серед однокласників у легкій сукні з красивою зачіскою! А вранці прийшлося діставати вже складені в шафу теплі речі… Маленькі зміни, але все-таки зміни!

У мої думки вривається зловіще ячання  сирени, яка з кожною секундою вищить голосніше й голосніше. Усі струни  моєї душі  досягають високої напруги! Повітряна тривога! Загроза балістики… Усім класом поспішаємо в укриття, не звертаючи уваги на яскраве сонечко, що раптово з’явилося на небозводі серед снігових хмар. «А можливо, це символ миру,» - думаю я і спускаюся з усіма в укриття.

Війна… Вона чорна й похмура… "Коли цей жах скінчиться?!"- роїться в моїй голові. Усі ми, сумні й пригніченні, чекаємо відбою.

Зупиніть війну!!! Це найжахливіша подія, котра перевернула догори дном життя кожного українця:

Війна стояла за дверима,

Вона ввірвалася в кожен дім.

Давно вже тліла, не вгасала,

Коли Донбас хапала й Крим.

Надія Циба

Я впевнена, що немає такої людини, котрої не зачепила своїм чорним крилом страшна війна. Вона, кривава пані, змінила все: долі, характери, відчуття світу й реальності. Діти враз подорослішали… Війна не обминула навіть домашніх улюбленців: вони болісно реагують на кожен гучний звук. Ось разом з нами до укриття поспішає злякана кицька. Вона треться об наші ноги, благальними очима дивиться на нас.

Аж раптом, заглушаючи сирену, над самісіньким дахом школи пролітають два винищувачі. У всіх відразу піднявся настрій! "Наші!"- зраділи ми.

Хлопці компетентно заявили: "F-16!", а дівчата, затуляючись від яскравих весняних променів сонця, услід посилали повітряні поцілунки. Якось ураз завесняніло на душі. О, так оце і є допомога - ці крилаті закордонні красені! І допомога реальна, а не “співчуття” та “ занепокоєння”.

У повітрі витав дух об’єднання й ненависті до підступного ворога. Усі українці згуртувалися в боротьбі зі злісним нападником - сусідом. Кривава війна в Україні, безперечно, відкрила очі європейцям: вони стали сприймати росію не як потужну у світовому масштабі країну, а як підступного агресора.

Світ потроху починає розуміти: війна - це не жарт, війна - це смерть, вона може переступити й поріг Європи. Як на мене, влучно про це сказала Ліна Костенко:”Сьогодні ми, а завтра - ви! ”

У своїх молитвах - закликах ми звертаємося до Бога й усього прогресивного людства: "Світе милий, зупини війну!!!" Я впевнена: нам потрібна допомога реальна,бо морально ми вже загартовані. В укритті цими думками ділимося з учителькою. Вона, сумно посміхаючись, говорить: "Ось і розкрили тему твору". Шкода, що в нас такі події, і потребуємо військової допомоги. Відбій… Виходимо з укриття, настрій поліпшується: життя триває!

Сніг під теплими промінчиками тане, з’являються, як диво, з-під нього жовті, як сонечко, нарциси, рожеві гіацинти та блакитноокі проліски. Кицька довела нас до дверей школи, умостилася на сонечку, забувши про гучні звуки тривоги… Як добре, що все минулося! І тут у блакитному небі знову з’являються вони - крилаті захисники. Летять високо й повільно.

"Наші, - шепочуть мої вуста. - Повернулися…Живі! Неушкоджені! Дали відсіч ворожій атаці!" Тепер можна сісти спокійно за парту й подумати, як краще розкрити тему твору.

Я дівчина з села. Говорять, що воно колись було козацьке й дуже велике. У нас навіть був свій ярмарок, а мій прапрадід мав парову машину. Але коли я народилася, село було вже невеликим. Ярмарок перетворився на магазин, а парова машина -  на сучасну сільськогосподарську техніку. Початкову школу я закінчила в рідному селі. І ось тут трапилася подія, яка змінила все моє життя: закрили школу! Наразі я думала, що це найбільша проблема в моєму житті.

Мама міряла тиск і пила пігулки, тато думав, де взяти гроші, щоб купити новий будинок в райцентрі. Але ніхто не хотів покидати обійстя.

Одного літнього дня ним запропонували відвідати школу в сусідньому селі. Уночі  я не могла заснути: "Ой, що буде?!" Уранці  приїхав шкільний автобус. Батьки з дітьми вмостилися, розмови не клеїлися, лише водій жартував:”Батьків більше не беремо! Їдуть лише учні й лише з посмішками!” Біля школи нас зустріли директорка й добрий бородань з веселою посмішкою (це був шкільний психолог).

От від цих двох людей і прийшла допомога, яка важливіша від матеріальної. Психолог розповів про школу, її традиції, здобутки. Усе нове й цікаве. А головне: було вже не лячно.

Хотілося взяти шкільний наплічник і вже завтра йти до школи, знайомитися з новими однокласниками і вчителями. Мама також вийшла зі школи з посмішкою: "Нікуди ми не будемо переїжджати! Навчатимемося в цій школі". Канікули промайнули, і ось ми чекаємо на шкільний автобус з веселим водієм. А приїхав ще й добрий бородань. У школі нас зустріли місцеві учні, класний керівник і, звичайно ж, директорка. От в ці перші хвилини зустрічі я зрозуміла: ми не самі, поруч є люди, які готові допомагати. І хай ця допомога була в пошуку  потрібного кабінету, бібліотеки чи вчителя -  усі раді були допомогти. Я зрозуміла, що ця подія позитивно змінила  моє життя.

Звичайно, шкода нашої місцевої школи, що сумно дивиться пустими вікнами на шкільне подвір’я, але я навчаюся в сучасній школі в талановитих наставників, маю справжніх друзів.

Учитель математики на краще змінив моє життя. У початкових  класах я полюбляла танцювати й співати, а тут я зайнялася науковою роботою. Знову нові події і враження, знову підтримка й допомога! Це все додавало впевненості: буде перемога в МАН, буде перемога у війні! Минулого року зайняла третє місце в обласному етапі, цьогоріч - друге. Дякую всім за допомогу! А ЗСУ особлива подяка, бо дають можливість жити й навчатись, творити й перемагати!

У житті кожної людини трапляються моменти, які змінюють її назавжди. Це можуть бути як радісні, так і складні події, але спільними для них є те, що вони відкривають у нас щось нове - силу, віру, розуміння чи вдячність.

Особливо значущими стають ті ситуації, коли в найтяжчі хвилини поруч опиняється хтось, хто готовий допомогти - щиро, безкорисливо, по-людськи. Сила допомоги - у її здатності повернути надію, підтримувати в часи розпачу та ставати тією опорою, без якої складно рухатися далі. Іноді навіть простий жест - добре слово, протягнута рука чи присутність поруч - можуть змінити хід подій, повернути людині віру в себе і світ.

Саме така допомога здатна не лише вирішити проблему, а й показати, що ти не сам, що є хтось, кому це не байдуже.

Подія, яка змінила моє життя, навчила мене головному - бути вдячною, не проходити повз чужу біду. Бо добро, яке ми віддаємо, завжди повертається. І, можливо, одного дня й моя підтримка стане для когось тим переломним моментом, який змінить усе. На мою думку, усі ми ждемо однієї поді - перемоги над ворогом, довгоочікуваної події, яка змінить по-новому наше життя й мислення!