Я народилася в місті Уссурійськ, що в росії. З десятирічного віку живу в Україні. До війни мешкала в місті Снігурівка Запорізької області. 13 березня переїхала до сина в Запоріжжя. Мій будинок зруйнований. 

24 лютого о п’ятій ранку мені зателефонувала донька. Вона розплакалася і сказала, що почалася повномасштабна війна. Я почула, як низько пролетіли літаки. 

Моя донька була директоркою Снігурівської гімназії. Коли росіяни окупували наше місто й почали знищувати його, вона не змогла на це дивитися, тому виїхала зі своєю сім’єю на Хмельниччину. 

Хочеться миру та спокою. Хочеться повернутися в рідне місто, хоч мого будинку вже немає. Хочеться побачити своїх рідних, пригорнути їх до себе. Недавно в мене народилася внучка, а я її ще не бачила. 

Я біолог. Люблю рослини і тварин. А зараз нічого не бачу й не чую. Хочеться, щоб у мене було відчинене вікно, а за ним співали пташки. Щоб не гинули люди. Хочеться, щоб мене будила не сирена, а пташиний спів і голоси моїх дітей та онуків.