Наталя самостійно виховує чотирьох дітей. До війни на долю не скаржилася, а зараз долає безсилля. Через матеріальні проблеми жінка у всьому собі відмовляє, щоб купити хлопцям хоча б печива до чаю. Єдина її мрія - поставити дітей на ноги.
Я сама виховую чотирьох дітей. У мене три сини і дочка. Старший син зараз в армії. Двоє займаються важкою атлетикою, а доньці всього дев'ять років.
До війни ми не бідували. У 2012 році я народила донечку, через рік влаштувалася на роботу. Ми планували поїхати всією сім'єю на море. І поки жили благополучно, в борги ніколи не влазили. Брали в кредит меблі, телевізор, холодильник, і завжди була можливість розплатитися. А потім все змінилося.
У 2015 році був найстрашніший день, який я запам'ятаю на все життя. 13 лютого недалеко від мене впав снаряд "Граду". Мама моя тоді ще була жива, вона з Сонечкою лежала на ліжку. І на них посипалися осколки шибок.
Тоді з селища виїхала величезна кількість людей. Ну, а нам виїжджати нікуди було, ми залишилися. В даний момент ми нікуди не пересуваємося, тому що немає за що. Я працюю на півставки і отримую 2800 гривень.
У продуктах себе урізаю. Якщо я можу на роботі прожити з сьомої ранку до сьомої вечора на одному чаї, то дітям, звичайно, намагаюся хоч якісь фрукти брати, печенюшку до чаю. Нехай недороге, але щоб у них це було. Буває, сидиш і плачеш, не знаєш, чим завтра погодувати дітей.
Я працюю в магазині і практично кожен день беру продукти. Зарплату, можна сказати, не отримую. Просто записую кожен день, що я беру, а коли приходить день зарплати, викреслюю і залишок записую на наступний місяць.
