Савенко Кирило

10-Д клас, Запорізька гімназія №45

Вчитель, що надихнув на написання есе: Євтушенко Вікторія Валеріївна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

Моє усвідомлення почалось із того, що батько підняв мене та молодшого брата о п'ятій годині ранку зі словами "збирайся, почалась війна", звісно ж, я не розумів що коїться, бо не предавав цьому значення, тоді всі були на паніці, звук сирени, перші вибухи було дуже лячно... і ніхто не вірив в те, що коїться. Я не розумів, що робити, всі кудись бігли, починали виїжджати, маму підняли по бойовій тривозі як працівника правоохоронних органів, і вона швидко поїхала на роботу, а ми залишилися разом із батьком. Я відчував тільки страх та нерозуміння того, що відбувається. Цей день вирішував дуже багато для моєї сім'ї. Батьки думали що ж робити зі мною та моїм молодшим братом! Вони зберігали спокій, казали, що все буде добре! Ми чекали повернення мами додому. Дивилися новини, дивилися на те, як ворог атакував нашу країну, майже во всій території України були вибухи, поранені та вбиті люди. Ми дивилися і не вірили, що це все коїться у нашій країні, неначе якийсь страшний фільм жахів. Багато людей виїзжали, скуповували все у магазинах, заправляли автомобілі! Були великі черги повсюду!

Після початку повномасштабного вторгнення, армія ворога безжалісно гатила по місту Маріуполь, який тримався героїчно, через наших військових із Азовсталі, Національної гвардії України, працівників поліції та прикордонників, які тримали оборону вісімдесят шість днів у повному оточенні, під обстрілами! Водночас, майже одразу окупували місто Мелітопіль Запорізької області та прилеглі до нього території, одним із них було село, де знаходяться рідні моєї сім'ї і на теперішній час, ми дуже рідко спілкуємся, але коли настає такий момент, то багато вони не розповідають, що там відбувається тільки поверхнево.

Кажуть, що дуже багато пограбувань, армія ворога ходить по домівкам, забирає людей та допитує їх, щоб ті розповідали якусь інформацію. Багато з яких безпідставно катують, заходять до хат людей, які виїхали на підконтрольну територію України та незаконно заселяються.

У меня жила прабабуся у м. Василівка, яка в травні померла, ми навіть не змогли її провести у останній шлях.... Стосовно життя моєї родини, воно дуже сильно змінилося, батько пішов захищати країну та знищувати ворога на лінії фронту, також пішов захищати наш спокій мій дядько, я дуже пишаюсь ними та вірю у нашу найскорішу перемогу! Я дуже хочу, щоб українці та наші захисники повернулися додому, сім'ї з'єднались та замойорів наш прапор на всій території України!!!!!

Слава Україні!

Героям слава!

Слава нації! Смерть ворогам!