Я прокинулася від вибухів. Ми пішли з дітьми до батьків. Разом думали, що робити, як далі жити, бо ми вже знали, що таке війна. У 2014 році тимчасово виїжджали, цього разу - ні. Ми живемо у своєму домі - є господарство, собаки, коти. Вирішили не виїжджати, щоб тварин не кидати і батьків не залишати.

Місяць тому загинула моя найкраща подруга. Був обстріл, на неї впала стіна – і вона відразу загинула. Це для мене найважче. Ми стільки разом пережили, і ось, таке сталося...

Не було світла, газу, готували на печі. Виживали як могли, допомагали одне одному. До батьків моїх ходили. Зворушило те, що нас не кинули, допомагали. Різні фонди нас підтримували, і Фонд Ріната Ахметова також. Людей не покинули напризволяще. 

Для мене зараз найважливіше – це підняти дітей, а про себе я не думаю. Старший у Харкові дистанційно навчається, молодшого також потрібно десь прилаштувати. Я живу зараз тільки дітьми. Чекаємо перемоги. Ми в це віримо, і це нас надихає жити далі.